Переклади Бориса Грінченка: націокультурні акценти дослідження.

Анотація

Наполегливий поступ українського художнього перекладу ХІХ ст. відобразив у сконцентрованому вигляді різні етапи історії національного перекладацтва. Перекладам першої половини ХІХ століття була притаманна українізація та травестування оригіналів у переспівах. Загалом, як зазначив (Хороб, 2005) «процес «приживлення» на новому ґрунті інонаціональних явищ» проходить без будь-якої зміни оригіналу (мовної, стильової, формотворчої та ін.) або ж завдяки певній їх інтерпретації в ідейно-естетичному перекладі з його органічною рецепцією у тому чи іншому середовищі» (299). (Лановик, 2002) слушно наголошує, що перекладач має ніби “розщепити” єдність форми і змісту оригіналу і синтезувати їх у нову єдність, залишився цілісний художній образ твору» ( 273). Проте, саме кінець ХІХ – початок ХХ ст. вирізняється не тільки переспівами й варіаціями на тему творів світового літературного спадку, а й майстерними для тогочасної та навіть наступної доби перекладами, до створення яких долучився Б. Грінченко.